ЗМІСТ:
Пролог
Ігор Кульчицький
Підемо на футбол!
Володимир Данилюк
Валерій Сиров
Ростислав Поточняк
“КАРПАТИ”! “КАРПАТИ”!
Роман Хижак
Федір Чорба
Осінь Едварда
Програли...
Перемога
Дума про футбольного лицаря
Геннадій Лихачов
Епілог
Над колишньою “Дружбою” мрячно:
Мжичка Львів ухопила в полон,
І, вологу ковтаючи вдячно,
Зеленіє травою газон…
Не підозрюють сонні пернаті
І цілющий повітря озон,
Що тут діялось в семидесяті.
Зеленіє травою газон…
Які орди навкруг бушували –
Мов скажений тропічний циклон!
Турнікети з натуги тріщали.
Зеленіє травою газон…
Кружні лави – прості, дерев’яні –
Спокушали увесь регіон:
Із-за гір добиралися фани.
Зеленіє травою газон…
На трамваїв звисали підніжках,
Випиналися з їхніх вікон.
Чорториєм кипіла Снопківська*.
Зеленіє травою газон…
Щоб на цих ось трибунах спізнати,
Як працює братерства закон,
Злютуватись в понятті “Карпати”.
Зеленіє травою газон…
Хоч на пару годин підзабути
Неутішний довколішній фон,
“Сагайдачного” потім ревнути.
Зеленіє травою газон…
Сиротливо застиг подорожній,
Із чужих прилетівши сторон.
Хвилі споминів пам’ять батожать.
Зеленіє травою газон… ↑
* Вулиця на підході до стадіону “Дружба”.
Є енергія, що вмить
Будь що чисте спопелить –
Вона силу має чорную і злую.
Інша, навіть іздаля,
Виліковує й зціля.
Ось носій її. Це – Куля. Ігор Куля.
Вліво-вправо, взад-вперед,
Скрізь встигає, бачить все,
Мізансцени наступальні компонує.
Балакун і витівник,
Розпасун-півзахисник
Неугавний Ігор Куля, Ігор Куля!
Вечір хилиться на Львів,
Стільники прожекторів
Балдахін ясний над полем розіпнули.
А із поля у серця
Проливає без кінця
Своє світло Ігор Куля, Ігор Куля!
У народу від заслань,
Упосліджень, бідувань
Закотилась життєлюбність у минуле.
Але часом проблисне,
Ніби сонечко ясне,
Хтось такий, як Ігор Куля, Ігор Куля. ↑
Заморочок від науки
І від офісної скуки,
Від сімейних катавасій,
Церемонності застіль
Вирушаєм на свободу,
На трибуни стадіону,
Де безумствує стихія,
Де нуртує бою хміль.
З мізкуватого провидця
Випадковість тут сміється,
Безцензурно вибухають
Найщиріші почуття.
“Треба гол!” тут хор волає,
Свистом вуха закладає,
Розкошує у цій чаші
Концентроване життя.
Підемо на футбол!
У спеку і у зливу.
Підемо на футбол!
Спіймаєм мить щасливу.
Підемо на футбол!
Немає слів миліших.
Підемо на футбол!
Це музика найвища.
Підемо на футбол!
Залишається до матчу
Неуявна прірва часу.
Як він сочиться пекельно!
Під дихалкою млоїть...
Накумекав що там тренер?
Хід який чаїть суперник?
Хто у стартовому вийде?
Не мордуйте, розкажіть!
О футболе, ти чудовний
Крові шал непогамовний!
Шанувальника возносиш
У запаморочну вись.
Цього хто не розуміє
Хай собі удома скніє,
Ну а нам пора в дорогу –
Тож збирайся, не барись!
Підемо на футбол!
У спеку і у зливу.
Підемо на футбол!
Спіймаєм мить щасливу.
Підемо на футбол!
Немає слів миліших.
Підемо на футбол!
Це музика найвища.
Підемо на футбол! ↑
Стрімкий, настирний боровик,
Небес велінням нападник,
Рифлений торс зеленим обтягло.
Цій формі оддано життя,
Котреє склалось до пуття:
Хто стільки раз з’явився на табло?
Ніхто з “Карпат” так не світився на табло!
Центральним бути – то не мед:
Постійно маєш йти вперед,
А із боків у кість нещадно б’ють.
Та, як крізь джунглі динозавр,
Як на тороси криголам,
В атаку валить Влодко Данилюк,
В атаку смалить Володимир Данилюк.
Он зліва – Кікоть і Хижак,
Он справа – Герег і Грещак,
Тож прострелити знайдеться кому.
І, може, захисний заслін
Ізнову лишить з носом він –
Центральний форвард Влодко Данилюк,
Таранний форвард Володимир Данилюк. ↑
Волячий в кого карк
І як кувалди ноги,
Не знає хто про страх,
Ані перестороги?
Про кого виріка
Тривожно коментатор,
Що: ”Блохіну не варт
З цим стопером зближатись!”*?
Не квапиться ніхто
На прю з таким устати,
Щоб стелю у ЦІТО**
Затим студіювати.
Це – львівський кістколам В. М. Сиров!
Карпатський кістколам В. М. Сиров!
Безжальний кістколам В. М. Сиров!
Наш рідний кістколам В. М. Сиров!
А ну-бо розкажіть,
Панове мудрагелі,
І ви підпоможіть,
Чудові менестрелі:
Чи грізного бійця
У оді возвеличить,
Чи скривитись: паця,
Яке людей калічить?
Передній захисник
Атак розвій ламає,
А заодно – м’ясник,
У жах який вганяє.
З м’ячем як суне він,
Задкують опоненти,
Бо кинуто на кін
Вагомі аргументи.
У гущу боротьби
Он врізався він хвацько –
Кого там понесли
В одінні некарпатськім?
Тож ясність унесіть,
Кебетні мудрагелі,
А ви на струнах втніть,
Дотепні менестрелі:
Чи є прийнятним курс –
Очки аби здобути,
Спортивную борню
На бійню обернути?
Не унікум Сиров
Фарширування плоті:
Нікулін і Бубнов*** –
Колеги по роботі.
І в решті клубів є
Такі спеціалісти,
Хто спуску не дає
Ахілам і меніскам.
А як можливо їм
На полі лотрувати,
Чи так важливо нам
На етику зважати?
То формулу зродіть,
Всезнавці мудрагелі,
У образ огорніть,
Умільці менестрелі:
Живучи між вовків –
По вовчи завивати,
Чи помисли такі
З порога відкидати?
То прошу, возгласіть,
Панове мудрагелі,
Ви ж фанам донесіть,
Чудові менестрелі:
Гамселить свій чужих –
На радощах скакати,
Чи од картин таких
Обуренням палати?
Гамселить свій чужих –
Від щастя розквітати,
Чи од картин таких
Від сорому згоряти?.. ↑
* Подібну фразу вимовив коментатор львівського телебачення 24 жовтня 1976 року у матчі “Карпати” – “Динамо” Київ.
** Центральний інститут травматології і ортопедії – заклад у Москві, в якому лікували спортсменів.
*** Сергєй Нікулін, Александр Бубнов – московські захисники, відомі жорсткою манерою гри.
Розмислюєш, на світі жити як –
На поміч прийде Ростик Поточняк.
Із метрів так орієнтовно ста
Урок він дасть готовно – із листа.
На захиснім останнім рубежі,
Де помилки, як власні, так чужі,
Катастрофічності єднає знак,
Ліберо діє – Ростик Поточняк.
Його стиль гри – стоїчність чистоти,
Класична вивіреність простоти, –
Мов Римської Імперії повів
До України ще раз долетів.
Хоч скромна гідність часом не в ціні,
Проворна ж ницість часто на коні,
Стискати хтось повинен твердо стяг
Шляхетності, як Ростик Поточняк.
Хай наокруг – моральна каламуть,
І втратив світ за манівцями суть,
Зоріє в нім достойності маяк –
Наш, винниківський, Ростик Поточняк! ↑
“КАРПАТИ”! “КАРПАТИ”!
ВИСОКОЇ МЕТИ
НАДСАДНАЯ ЛИШ ПРАЦЯ
ПОМОЖЕ ДОСЯГТИ!
“КАРПАТИ”! “КАРПАТИ”!
ДО БОЮ, БЕЗ СТРАХУ –
БО ЗДАТНІ ВИ ПРИБРАТИ
ХОЧ КОГО ЗІ ШЛЯХУ!
“КАРПАТИ”! “КАРПАТИ”!
В ІМПЕРІЇ МОСКВИ,
У СЕМИ- ТА Й ДЕСЯТИХ
ВСІХ ПЕРЕГРАЛИ ВИ*!
“КАРПАТИ”! “КАРПАТИ”!
ВИ – РІДНІ НАМ СЕРЦЯ,
ЗМАГАЙТЕСЬ, НЕ ЗДАВАЙТЕСЬ,
МИ З ВАМИ ДО КІНЦЯ! ↑
* Кожен клуб елітного радянського дивізіону хоча б раз був “Карпатами” переможений.
Вже дві третини матчу відгуло,
Хитким рахунком світиться табло.
Тоді із лави устає
Легкий, розгвинчений суб’єкт,
В чиїй статурі щось насмішкувате є.
Неквапно з лави устає
Хвилясточубий шевальє,
В чиїй ході іщось насмішкувате є.
Глядацтво враз привітно заревло,
Немовби друге дихання знайшло:
Нудьги не буде, позаяк
Явив cебе Роман Хижак,
Факір м’яча, король фінта – Роман Хижак.
Щось має статись, позаяк
На поле йде Роман Хижак,
Атак завершення мастак – Роман Хижак.
У оборону він не поспіша,
І до відбору не лежить душа.
Так – не бігун і не атлет,
Зате футбольний він естет,
Артист-дриблер, м’яча поет – Роман Хижак.
Це не секрет, що не атлет,
Але в обмотці тет-а-тет
Зімне амбалів на омлет Роман Хижак.
Темніє майка з першого ривка.
“Вчорашнє пре!” – хтось ніжно доріка.
Хоча певняк, що він пияк,
Та не руйнує це ніяк
Любові мас, бо ж феномен – Роман Хижак.
Хоч зна усяк, що він пияк,
Це не похитує ніяк
Благоговінь, бо Божий знак – Роман Хижак.
Мережить, ухопивши куражу,
Носками бутс фігури Лісажу.
Когось від цього трафив шляк,
Когось на мить дійняв стовбняк,
А поміж ними прослизнув Роман Хижак.
Хтось гальманув, хтось розім’як,
А хтось на п’яту точку вкляк,
Як проривався із м’ячем Роман Хижак.
А от і він – шедевр від митця,
Що вдовільнить гурмана і знавця:
Непередбачено зіграв,
У піхву сітки гол ввігнав
Кумир трибун, штукар, джиґун – Роман Хижак.
Футбольне свято влаштував,
Фанатам щастя дарував
“Карпати” Львів фірмовий знак – Роман Хижак.
Ось так! ↑
Побудованим з ламаних ліній
Був рудий цей, нескладний шульга,
В кого й номер – четвірка – на спину,
Мовби гірка цурпалків лягла.
Та вміщало кощавеє тіло
Богатирської стільки снаги,
Що позиція захисту ліва
Усякматч набирала ваги.
В життєву січу сміло линь,
Як Федір Чорба!
Вагання й комплекси відринь,
Як Федір Чорба!
Усього зможеш досягти,
Як Федір Чорба!
Коли ітимеш до мети,
Як Федір Чорба!
Ніби промінь у трубці катодній,
Кромку поля уздовж прошивав,
І по цій траєкторії ходу
Хто вартує чого, проявляв.
Поступатись не схильний нікому
У обстоюванні правоти,
Був готовий хоч з Віктором Колотовим
Врукопаш безоглядно піти*.
Команді сили всі віддай,
Як Федір Чорба!
Дух справедливості плекай,
Як Федір Чорба!
Усього зможеш досягти,
Як Федір Чорба!
Коли ітимеш до мети,
Як Федір Чорба!
Розметлялися косми волого,
Гострі лікті – із вітром в обгін.
Діє завше у правосторонній
Стійці** клуб, як на полі є він.
Якщо маєш гарячеє серце,
Волі міць та до праці талан,
І на бровці є шанс бути першим.
Доказ – Чорба, “Карпат” капітан!
Стань капітаном по життю
Як Федір Чорба!
Лиш кисень перекрий ниттю,
Як Федір Чорба!
Усього зможеш досягти,
Як Федір Чорба!
Коли ітимеш до мети,
Як Федір Чорба! ↑
* Сутичка між Федором Чорбою і знаним вольовими якостями капітаном київського “Динамо” Віктором Колотовим сталася 12 червня 1976 року у Києві під час матчу 38-го чемпіонату СРСР.
** У правосторонній стійці ліва рука боксера активніша.
До всіх приходить осінь. У нього вона рання:
Пригасла рвійна швидкість, хльосткий зіслаб удар.
Та визначного майстра і незначне старання
Команді обертається в суттєвий гонорар.
Володар срібла Євро, високий і статурний,
Неквапний і сановний, у зовнішності – шик.
Це Едвард Козинкевич, уславлений в минулім,
Шанований в сьогоднішньому лівий нападник.
Суперники, начуті про грізну силу Едзя,
Пильнують невідступно, частенько аж удвох.
А він не лізе в пекло, від травми бережеться,
Ривком лиш час до часу здійма переполох.
Нікого, друже, цим не подивуєш –
Життя закон несхитний, як стіна:
Сперш ти на репутацію ґаруєш,
На тебе потім трудиться вона.
Легенько підштовхнули у воротарськім Едзя:
Завалюється башта – видовище лячне.
Суддя, як навіжений, до позначки женеться –
Упав колишній збірник! А Чорба – не схибне*.
Утяти фінт цікавий намислив Козинкевич,
Але об м’яч зашпортавсь, перечепився аж.
Дають “Карпатам” вільний. З трибун – аплодисменти
(Хоч впереміш зі сміхом): улюбленцю – карт-бланш.
Буває, хтось комфортно на голову закрутить,
Чи акурат під ногу дочасний кине пас –
Гола засадить Едзьо. Медійники воркують:
Підтвердив чудо-форвард свій позахмарний клас!
У вік який світами не прошкуєш,
Ця істина насущна прописна:
Сперш ти на репутацію ґаруєш,
На тебе потім трудиться вона. ↑
* У час, про який мова, Федір Чорба – штатний пенальтист “Карпат”.
Програли, програли –
Котрий вже раз, котрий?!
Чадіє провалля,
Де сад буяв надій.
Навчання – до біса!
Байдужі всі пісні.
Чувсь Кафка жвавіше
В його критичні дні.
Не лізе в рот їжа.
Рука в рукав не йде.
Ганчірки безвільні,
Посвята ваша де?
Трикляті мазили,
Ламаки, слимаки, –
Аби вам покрутило
Ті ваші штурпаки!
Де думка командна,
А без м’яча де гра?
По полю чвалали
Юрбою, як мара.
До денця кровицю
Зсмоктали, упирі.
А були би в таблиці
На два рядки вгорі!
Що ж – вівці є вівці:
Літати не дано...
У першій вас лізі
Зчекалися давно.
Не зрушусь нізащо
На вас марнити час!
...Хіба ...в наступнім турі
Останній дам ще шанс... ↑
Ще не було такої перемоги,
І матчу отакого не було!
Самі несуть зі стадіону ноги,
Зорить душа рахунком на табло.
Які голяки в сітці тріпотіли –
Куди крутіші луврівських картин,
То наші їх хлопаки сотворили
За дев’яносто з чимось там хвилин.
По Липовій Алеї, мов на крилах,
Гучне безмір’я лавою тече,
Усі обличчя рідні і щасливі,
З плечем сусідить другове плече.
Я міг би нині світ перевернути,
Але не вчиню отакий абсурд.
Потрібно чисто безголовим бути –
Ламати те, в чім ми – найкращий клуб!
Тож дякую, футболе, за цю силу,
За крила ці, за щастя кожну мить,
І дай же не у зойк розбитих шибок,
А в справи добрі їх перетворить! ↑
Ой послухайте, браття мої молоденькії,
Що ото діялось
Року тисяча дев’ятсот сімдесят шостого,
Жовтня числа сьомого,
У чемпіонаті тридцять дев’ятому – осінньому, уполовиненому,
Коли завітали були та й до Львова
Тбіліськії динамівці.
А були вони не із двотисячних –
В усамітненні розтреновані,
А збірна
Швидких і могутніх грузинів,
На цілющому кавказькому повітрі зрощених,
Ігровою практикою надміру убезпечених,
У чудовій формі перебуваючих,
Засмагом м’язів вилискуючих.
Лідер же їхній, гравець незрівнянний, звався Давідом,
Кіпіані на прізвище:
Височенний та жилавий,
Поле відмінно бачучий,
Поставою й ликом шляхетний,
Так що братія журналістська
Величала його
Найкращим гравцем польовим сезону,
А також –
Футбольним лицарем.
Заволоділи грузини нещодавно Кубком,
Дружину вірменську, “Араратом” йменовану,
У фіналі розколошмативши.
То кортіло їм невимовно
До Кубка
Іще і медалі покласти –
Як не золотії, то хоча би срібнії.
Але “Карпати”, що і собі
На місце призовеє націлювались,
Стали обігравати тбілісців –
Після голу Лихачова преславного.
Тож, шансів у першому таймі не мавши,
Задумали гості на хитрощі пуститися.
І от по перерві,
Коли м’яч кружеляв біля воріт карпатівських
(Од тунелю котрих),
Завів Кіпіані із Левом Броварським,
Під сектором, під двадцять третім,
Розмову, начебто приязну.
Левко наш футболістом був універсальним –
Хавбеком правим і водночас
Команди атак диригентом:
Завжди елеґантний, коректний, підтягнутий,
У грі надійний та розсудливий,
Але, як треба, то безстрашний і затятий.
Так от, промовляв щось до нього Кіпіані,
Звільна жестикулюючи,
Краєм же ока гострого довкола пантруючи,
А мить улучивши,
Коли судді поодверталися,
Затопив кулачищем,
З усієї силищі
У Броварського личенько біле!!!
Левко, од Давіда тендітніший,
Не ждав, не гадав удару лукавого, –
То далеченько він навзнак полетів,
До доріжок аж до тартанових.
А Давід в тую ж мить,
Ніби вітер той, геть завіявся,
Межи одноклубників розчинившись.
Щойно матч перервався, карпатці
До судді із поясненнями кинулись,
І негадано
Поточняк, який чи мав коли і жовту,
Над собою угледів
Червоную, –
Не знати, за віщо.
Отак от раптово зостались львів’яни
Без оборони своєї командувача,
Та ще й і з диригентом причмеленим,
Віч-на-віч з опонентами вицвіченими та дебелими.
І не було у складі Сирова Валерія,
Аби слово яке доточити вагомеє:
Спочивав бо по ревних трудах
На картках.
А Левко наш Броварський, диспетчер карпатський,
До себе прийшовши,
Товаришам по команді знак подав:
“Не ламати їх! Грою будем одплачувать!”
І наші хлопці зелено-білії,
Хоч і були дрібнішії та у меншості,
Ряди перебудувавши,
Із люттю скаженою,
З гордістю ураженою
На біло-синіх безстрашно кинулись.
Стадіон же ревів,
У сорок тисяч горлянок,
Ніби бугай поранений.
Але ж і битва на “Дружбі” тоді розгорілася:
Як ото через десять років у Мехіко,
Коли англійцям
Жадали аргентинці помститися
Війни опісля програної
За острови Фольклендськії
Або ж Мальвінськії!
І проявила себе виучка,
Дана Юстом Ернестом і його джурами:
Так несамовито гасали карпатці, перепасовуючись злагоджено,
Що не встигали за ними кавказці прудконогії,
І так вправно у єдиноборствах запеклих діяли,
Що долали, як правило, супротивників технічних,
Деким порівнюваних із бразильцями.
І забили “Карпати” іще два м’ячі:
Одного – Броварський,
Ударом філігранним із віддалі середньої,
Опісля комбінації досконалої,
Другого – Остап Савка,
На заміну вийшовши.
Пропустили ж один –
Від Алєксандра Чівадзе,
Капітана майбутнього совіцької збірної.
І жодній душі уболівальницькій
Не сповістив аніхто
Про учинок Давідів:
Оператори телевізійні поодвертали свої камери,
А газети подали брехню несусвітенну, –
Бо не годилося їм плямувати
Футбольного лицаря.
Тож подумайте, браття мої молоденькії, і одвіт дайте:
Хто був справжнім футболу лицарем?
Та ушановуйте гідно лицарів своїх,
Бо нелегко тота їхняя слава
Здобувалася! ↑
Летить Лихач із оборони,
Як слаломіст, проміж гравців,
Навколо віялом рухомим
В атаку йдуть “Карпати” Львів.
Летить Лихач натхненно й звично,
Немов під ним гладенький хол,
Летить Лихач так артистично –
За це ми любимо футбол!
Летить Лихач. Бітлівський зачіс,
Широкий плиг коротких ніг.
Польотом, мов Ніжинський Вацлав,
У храм краси уводить всіх.
Країн немало поміняв я,
Десятки літ здиміли вскач,
Та, вконсервований у пам’ять,
На “Дружби” тлі летить Лихач.
Країн немало поміняв я,
Десятки літ здиміли вскач,
Та, вконсервований у пам’ять,
Усе летить, летить Лихач! ↑
Лихачов із Поволжя дістався.
Невідомо, чи ще хтось, “как он”,
Так за галицьку славу рубався.
Зеленіє травою газон…
Скільки гонору, віри, завзяття,
У людей влив оцей стадіон
В неповторнії семидесяті!
Зеленіє травою газон…
Розбишацький тринадцятий сектор
Міліцейський бентежив кордон,
Вивергав на кут поля предмети.
Зеленіє травою газон…
Стиль майстрів багатьох, що тут грали,
Було визнано за еталон:
Ан, Старухін, Мунтян, Ордабаєв...
Зеленіє травою газон…
Та й місцевої гри візерунок
Мав свій вираз, і присмак, і тон.
Баль, Дубровний, Крупей, Шподарунок...
Зеленіє травою газон…
В лігу вищу “Карпати” продершись,
Львівський не поганьбили фасон:
Клубу кожному всипали перцю.
Зеленіє травою газон…
Далеченько ті семидесяті,
Он і Євро змайнуло, як сон.
Ювілей празникують “Карпати”.
Зеленіє травою газон…
“Україною” “Дружба” зоветься,
Став концерном завод “Електрон”*.
Для новітніх, нечуваних герців
Зеленіє травою газон… ↑
* Завод «Електрон» був спонсором львівської команди у 1970-х роках.
Вересень 2012 – 18 січня 2013, Торонто
Опубліковано з вступною статтею у газеті “Карпати”, №20-24 за 2013 рік
Фотографії (декотрі з школярським маляканням) узято з довідників, що уціліли в моєму архіві:
1. Довідник-календар “Футбол-75”, Львів, Каменяр, 1975.
2. Календарь-справочник “Футбол 1975”, Москва, Центральный стадион имени В. И. Ленина, 1975.
3. Справочник-календарь “Футбол-77”, Москва, Пресс-бюро Центрального стадиона имени В. И. Ленина, 1977.
4. Довідник-календар “Футбол-80” , Київ, Здоров’я, 1980.
5. Календарь-справочник “СКА Карпаты” “Футбол-82” , Львов, 1982.
© Ivan Juzyc (Іван Юзич), 2013