Футбольні вірші

 

   ЗМІСТ:
Давня драма
Незвичайний  матч (“Карпати” – “Зеніт”, 1976 рік)
Кремезний захист
Давня драма
Наглий трафунок
Пісня старого фаната

Незвичайний матч
(“Карпати” – “Зеніт”, 1976 рік)

Це не був звичний матч:
Легким кроком ішли
Вболівальники –
Свідками стати,
Як уперше в історії
Срібну медаль
Завоює команда
“Карпати”.

Й на жоднісіньку мить,
Ні у чиїх мізках
Не проклюнулась
Думка убога,
Що якийсь там “Зеніт” –
Середняк і скромняк,
Стати ладен
Поперек дороги.

Знали силу “Карпат”:
То не Кубок тобі,
Жеребок де щасливий
Звалився, –
“Кожен з кожним” система
Воздвигла львів’ян
На заслужене другеє
Місце.

Станіслав Кочубинський
Рукостискання капітанів перед першим
матчем сезону на стадіоні “Дружба” [5].
(5-й номер – Станіслав Кочубинський – І. Ю.)

Хвилювало одне:
Зможе покер зробить
Данилюк Володимир
В цім матчі,
Бомбардирські щоб лаври
Навпіл розділить
З каноніром зенітівським
Маркіним?

Перед самим свистком
Жінка куца, товста –
Хто її пропустив?
Як це сталось?
З довжелезним букетом
Осінніх квіток –
До зенітівського
Капітана.

Уручивши букет,
Охопила за стан,
Доокола його
Обкрутилась,
Та – стрибками назад.
Чи не відьма була?
Може, чари тоді
Напустила?

Гол “Карпатам” влетів –
Відмахнулись усі:
Купа часу, мовляв,
Надолужим!
Другий Маркін забив:
Данилюк – без надій,
І тривога закралась
У душі.

Юний футболіст
Юний футболіст [3]

У атаку львів’яни
Рішуче пішли,
Їх атака – у лізі
Найкраща*!
Притиснули “Зеніт”
До саменьких воріт:
Без гравців – половина
Карпатська.

За навісом навіс,
За ударом удар,
Ну а голу нема,
Та й немає,
А коли заліта,
Чи то раз, чи то два, –
Прапорця боковий
Підіймає.

Ніби скло по бетону,
Хвилини повзуть,
А рахунок –
Ні з місця, холєра!
Раз за разом на своїм
Рятує посту
Ленінградців голкіпер –
Олєйнік.

По перерві, спочилі,
Набравшись думок,
Знов рвонули господарі
В наступ,
І небавом летить
На траву Данилюк:
У ворота “Зеніта” –
Пенальті!

Рушив Чорба, звичайно,
Тоді до м’яча:
Б’є він безпомилково –
Всім знано.
Мертва тиша зависла,
Бо ж ставка – медаль,
Лиш серця стугоніли
Надсадно.

Іван Гамалій
Іван Гамалій подає м’яч у штрафний
майданчик команди-противника[5]

Атмосфер тисяч сто
Навалились немов
На фігурку дрібну,
Кострубату,
Що ішла в бік табло,
Мовби на ешафот,
Аби із невезінням
Зітятись.

В праву шістку** зазвичай
Вганяв м’яч шульга,
Воротар де лишався
Без шансів.
Тут же, щоб не змилити,
Лівіше узяв,
Ще й до того і вище,
Ніж завше.

Дотягнувся Олєйнік,
Метнувшись в стрибку, –
Стогін з тисяч грудей
І прокляття,
Я ж би Чорбі не смів
Анічим дорікнуть:
Вищі сили там діяли.
Фатум.

А львів’яни мерщій
Подають кутовий:
На атаку надія
Одна є, –
Але й далі незримий
Екран від воріт
Всі потуги убік
Відхиляє.

Тут Валерій Сиров
По-своєму, як вмів,
Рятувати узявся
Команду:
Він, центрфорвард немовби,
Високим стрибком
У Олєйніка врізавсь
Шипами.

Поваливсь воротар,
У судомах забивсь:
Це червона –
Відсотків сто двадцять!
Але добрий суддя,
Налдбанян вірменин,
Лиш гірчичник втулив
Розбишаці.

Підійнявся Олєйнік
В кривавих бинтах:
Непоступний хохол,
Розпашілий, –
І з хвилини тієї
Під шквалом атак
Увихавсь із завзяттям
Потрійним.

Віктор Никитюк
Віктор Никитюк [5]

Що було на трибунах!
Квиління і шал,
Упереміш –
Матюк і молитва,
Підганяють команду,
Бо ж є іще час,
Не завершена лютая
Битва!

Але гри при кінці,
В контратаці стрімкій,
В білій формі гравці,
Як по маслу,
Од воріт до воріт
В кілька пасів пройшли
І удар милосердя
Нанесли.

Отакий то був матч –
Все, що мали, у прі
Футболісти зоставили
Наші,
А “Зеніт” відіпрів,
На оцінку знавців,
Гру за десятиліття
Найкращу***.

Йшли назад вболівальники,
Мов уві сні, –
До реальності
Тої звикати,
Що кладе на полицю
До ліпших часів
Срібну мрію
Команда “Карпати. 

* Перед останнім туром на рахунку “Карпат” була найбільша кількість голів – 22. А у попередньому чемпіонаті, забивши 25 м’ячів, “Карпати” завоювали приз імені Григорія Федотова (за найкращу результативність).
** Тобто в нижній, лівий від воротаря кут.
*** На сайті http://forum-spb-piter.ru/archive/index.php/t-36.html ретельний уболівальник “Зеніта” уклав і прокоментував десятку кращих матчів команди за 70-і роки. У цьому переліку:
10 місце. 1972 рік. “Локомотив” (Москва) – “Зеніт” 1:6.
...
Найкращий матч десятиліття. 1976 рік. “Карпати” (Львів) – “Зеніт” 0:3.

Червень-липень 2013, Львів

 

Кремезний захист

Поштовхом до написання стала чергова веб-конференція на офіційному сайті “Карпат”. На неї було запрошено Станіслава Кочубинського. Із запитань помітив – львівські інтернет-уболівальники, певно, настільки молоді, що не знають такого гравця...

Не згадаю, із ким то був матч,
Що у лізі проходив не вищій
На сумирному львівському СКА,
Та й суперник – не із найсильніших.

Іван Гамалій
Іван Гамалій [5]

Не запало у пам’ять також,
Хто попереду грав у тім матчі, – 
Через те, що по ходу його
Перемкнулась цікавість на захист.

Поле досить вузеньке на СКА,
Вшир його перекрили, як гребля,
Никитюк, Гамалій – по краях,
Кочубинський, Сакалов – у центрі.

Справа справно ґарує блондин
Никитюк, оборонець квадратний,
Зліва – теж чималий, ще й швидкий
Гамалій, шанувальник атаки.

Гренадер Кочубинський, як щит,
Розпирає ворожу навалу,
За ліберо теж “баскетболіст”,
У пройдешнім нападник, Сакалов.

Метушитись потреби нема,
Все розважливо, чітко, коректно:
Никитюк, Гамалій – по краях,
Кочубинський, Сакалов – у центрі.

Станіслав Кочубинський
Станіслав Кочубинський [5]

В результаті за матч за цілий –
Без реальних суперник моментів,
Хоч і пер уперед, що снаги
(Як оце нещодавно Повєткін).

Не лише із трибун глядачі
Спозирали таку чудасію –
Але й хто бовванів, мов сичі,
На балконах готелю “Росія”.

Переможно завершилась гра,
І причетні до цього конкретно,
Хто усюди встигав на краях,
Хто стояв непохитно по центру. 

Жовтень 2013, Торонто

 

Давня драма

Написано до сорокаріччя матчу “Карпати” – “Динамо” Київ – 0:0, по пенальті – 4:5.
Для “Динамо” той сезон склався, мабуть, найневдаліше за всю історію команди. Безглуздо був програний “Араратові” фінал Кубка, що коштувало поста головному тренерові Олександру Севідову. Існувала надія на чемпіонат, де “Динамо” з “Араратом”, відірвавшись від решти команд, розігрували золото й срібло. Якби очковий паритет між лідерами зберігся до фінішу, кияни могли б поквитатися з єреванцями у додатковому поєдинку. Але “Карпати” 20 жовтня поклали край і цій надії. Для самих же “Карпат” результат матчу нічим не покращив їхнє становище у відчайдушній боротьбі за виживання.
Гра відзначалася рядом цікавих особливостей. Наприклад, ворота “Карпат” захищав Олександр Швойницький, зріст якого, за різними джерелами, становив 175 або 173 см (виглядало, скоріше, на друге). Оригінальним виконанням післяматчевого пенальті запам’ятався Роман Покора: встановивши м’яч, розігнувся і пробив точно у кут...

Відгорав, як нині, жовтень
Багатенько літ назад,
Гравсь по схемі “весна-осінь”
Ще тоді чемпіонат.

Юна львівськая команда
Третій рік у повен зріст
Борюкалась поміж ґрандів
З переважно більших міст.

Володимир Сакалов
Володимир Сакалов [5]

Тож некормлені хай діти,
Необірваний хай сад,
Та нема до цього діла,
Як проходить матч “Карпат”.

У гостях “Динамо” Київ –
П’ятикратний чемпіон.
Від мужчин хтось місто вимів,
Під зав’язку стадіон.

На трибуни ж хто не втрапив –
Не у змозі, чи не встиг,
Ті удома до екранів
Прикипіли голубих.

А, точніше, блідо-сірих,
Та й такі є не у всіх, –
Гурмувався люд в квартирах.
Сімдесят йде третій рік.

Добре знав сусід сусіда –
Те життя було простіш,
Ну і в гурті, у соліднім
Вболівати веселіш.

Десь і я собі приткнувся
У компанію таку,
Недоліток-школярюга
На ослінчику в кутку.

Там була розкішна дама –
Нетутешня, з східняків,
Вболівала за “Динамо”,
А не за “якийсь там Львів”.

В перегонах з “Араратом”
Йдуть кияни ніс у ніс,
Два очка у Львові брати
Їм потрібно позаріз.

Чемпіонство бо інако
Помандрує в Єреван,
Вслід за Кубком, що недавно
Прикро зцупив Іштоян.

І “Карпати” теж, звичайно,
Жили будуть рвати, бо ж
Їм, на третім місці ззаду,
Треба брати все, що мож.

Станіслав Кочубинський
Станіслав Кочубинський виграє повітряну
дуель у форварда суперників [5]

У гостей, іщоб боротись,
Додатковий стимул мавсь:
Новий тренер – Лобановський –
Вивів їх на перший матч.

Онде він, худий, як тичка,
Строго з-під кошлатих брів
Відсьогодні підопічних
Перемацує гравців.

Склад завидний має Київ:
І Мунтян там, і Блохін,
Решко, Трошкін, Веремеєв...
Неймовірних сил загін.

Тож “Динамо” пнеться з шкури
Клас утілити в голах,
Оборонні ж львівські мури
До мети блокують шлях.

А як часом хтось прорветься,
І у ціль пройде удар,
Дістає його Швойницький,
Львівський диво-воротар.

Проживіть хоч років триста,
Та побачите навряд:
Щоб голкіпер в лізі вищій –
Метр з чимось сімдесят!

Гнуть своє і львівські зухи,
Огризаючися зло
(їм би трохи ще фізухи,
То ціни би не було!)

У борні на кожнім метрі
Помилки пасли чужі:
Небагато хоч моментів,
Але нерви на межі.

До фінального точилась
Непоступна боротьба,
Не здолала силу сила –
В роздягальні би, та ба...

Йде війна у “нерушимім”
Проти договірняків,
Тож, при результаті мирнім,
Не отримуєш очків.

В одинадцятиметрових,
Що за нічиєю б’ють,
Ніби бідному у торбу,
Припаде звитяжцю пункт.

Отже, серія пенальті...
Забивають, що не раз –
Не невротики сучасні!
Глядачів трясе екстаз.

Теорему Піфагора
Так би кожен чітко знав,
Як без розбігу Покора
У дев’ятку м’яч поклав.

Олег Блохін
Прорив Олега Блохіна [1]

А на п’ятому ударі
Учудив ти, Савко, що ж?
Із півполя розігнавшись
Угамселив штангу повз!

Понеслася завіконно
Гніву й розпачу луна, –
Мов урвалася раптово
Перетягнута струна.

А коли притихло, дама
Напустилась не на жарт
На знівечених без того
Вболівальників “Карпат”.

Допіка: – Свиню підклали –
Ідіоти, далебі!
Краще б два очка віддали,
Так – ні людям, ні собі!

Через цю злощасну втрату
Нам тепер уже навряд
Поталанить наздогнати
Триклятущий “Арарат”!

– Що удієш, люба дамо,
Ми боролись за своє:
Як зарані було знати,
Хто пенальті не заб’є?

Саме в цьому смак футболу –
Не вгадаєш результат, –
Відбиваються резонно
Вболівальники “Карпат”.

Альоша Абрамян і Аркадій Андреасян вдруге стали володарями Кубка СРСР
Альоша Абрамян і Аркадій Андреасян
вдруге стали володарями Кубка СРСР [2]

– “Арарат”, тут гостювавши,
Три сухих м’ячі виймав,
Тож хай Київ буде радий,
Що очко урятував!

Довго ще ламали списи,
Аж похрипли від потуг,
При своєму розійшлися,
Зачаївши гіркоту.

Як у ту годину Савка,
Що промазати посмів,
На дорозі би попався,
Чи дібрався би домів?

А пора була прекрасна –
Ніжна в’янення краса,
З димом листя біль поразки
Розчинявсь у небесах.

* * *

“Час усіх перемагає,” –
Кажуть мудрі недарма.
Відбула у вічність дама,
Лобановського нема...

Скоро й всі ми, хто буяв там,
Переселимось в Едем,
Де футбольне вічне свято,
Сподіваюсь, віднайдем! 

Серпень – жовтень 2013, Торонто

 

Наглий трафунок

З нетерпінням і радісним трепетом
Відшукав я футбол в Інтернеті.


Валерій Лобановський, Михайло Коман, Анатолій Пузач [4]

Звабний матч того дня відбувався –
Із “Динамо” стрічались “Карпати”.

Не в столичному мовнім болоті,
А у західнім гордім П’ємонті.

То джерельна із уст коментаторів
Солов’їна прилине в Онтаріо!

Та раптово – мов душем холодним:
На воротах динамівських – КОваль.

Ошелешило щось і в півзахисті:
Там пришелець із космосу – ГАрмаш.

І не сп’яну, а наче тверезо,
Пролунало: “У стартовім – БЕзус”.

Перейшли до дружини карпатської,
Збивши з толку нападником ГлАдким.

Нанівець розладналася психіка
Від резервного кіпера – МИсака.

А останні мізки перемкнуло,
Як згадали відсутнього ТлУмака.

Поваливсь я під столик комп’ютерний,
І примарилось – наче б у юності,

В окаяннім совіцькім союзі,
Мчить по полю за ХИжаком БУряк. 

Листопад 2013, Торонто

Пісня старого фаната

Михайлові «Ангелу»

Дарував я «Карпатам» найдорожче – життя,
В них – мій біль, моє щастя, в них – моє опертя,
Зі шляхів мерехтіння, з діл усіх і забав,
Я, немовби служіння, вболівання обрав.

Почалося нагально, на світанку років:
Я на Кубку фіналі опинився в Москві,
Там зі Львова дружина проявила свій хист:
Розлилась «Черемшина» поза обрій і ввись.

Михайло «Ангел» Дячишин
Михайло «Ангел» Дячишин.
Фото з офіційного сайту
ФК «Карпати» Львів

А по тім результати учащали вві сні,
Нетерпіж перед матчем лоскотав кілька днів,
З пацанами на «футбик» линув я залюбки,
Як в долину шумують з гір весняні струмки.

Гартувалася пристрасть за служінням отим,
Став для когось за приклад, а для когось – смішним,
Невтямки бо загалу, що живе – тільки б жить:
Як спортивну команду над усе полюбить?

То не примха, не поза, не ловитва утіх –
На трибунах і поза боронити своїх,
Вів у бій очевидний, неутішний розклад:
Українськіших вище не існує команд.

Ґиґнув у дев’яностих злий імперії гніт,
Кольори синьо-жовті ошелешили світ,
Видавалось – свобода, розпросторся, душе!
Та за віщо боротись додалося лише.

О тривоги, дороги, божевільні роки...
Так, були перемоги, а частіш – навпаки,
І хоч як у команди часом справи ідуть,
Це підтримці не вадить найкрутішою буть!

Підростають фанати – молодечий запал,
Їхній дух формувати я чимало доклав,
Хай наш «прайд» поважає кожне місто й сільце,
Ми не хтось, а львів’яни, – ЗОБОВ’ЯЗУЄ ЦЕ! 

Опубліковано 18 травня 2015 року, на День народження «Ангела», на офіційному сайті ФК «Карпати» Львів

 

Фотографії узято з довідників, що уціліли в моєму архіві:
1. Календарь-справочник “Футбол 1975”, Москва, Центральный стадион имени В. И. Ленина, 1975.
2. Календарь-справочник “Футбол 1976”, Пресс-бюро Центрального стадиона имени В. И. Ленина, Москва, 1976.
3. Довідник-календар “Футбол-80”, Київ, Здоров’я, 1980.
4. Довідник-календар “Футбол-81”, Київ, Здоров’я, 1981.
5. Календарь-справочник “СКА Карпаты” “Футбол-82”, Львов, 1982.

 

На головну